Члени Організації Оборони Лемківщини святкують 70-у річницю

​​На фото: Петро Русинко

Головуючи на 27-й Національній Конференції Організації Оборони Лемківщини (ООЛ) 23 вересня 2006р. у Йонкерсі, штат Нью-Йорк, пані Марія Дупляк у своєму вступному слові підкреслила, що цього року організація святкує 70-у річницю від дня свого заснування. Як повідомила пані Дупляк, в жовтні 1933р. у США вперше був створений комітет для допомоги людям на Лемківщині, а в червні 1936р. цей комітет офіційно став першим Відділом ООЛ, і організація провела свою першу національну конференцію у Філадельфії, штат Пенсільванія.

Потім пані Дупляк звернула увагу учасників 27-ї Національної Конференції на примірник журналу «Лемківщина», головним редактором якого вона є, та опубліковане фото, яке вона знайшла в архівах, з 3-ї Національної Конференції ООЛ в Пассеїку, штат Нью-Джерсі, у 1960р. Вона попросила тих з присутніх учасників, які брали участь у Конференції 1960р., піднятися. З 55 учасників, присутніх у залі, піднялися з місць троє: Петро Русинко, Юліан Котляр та Стефан Дупляк.

Таким чином учасники 27-ї Національної Конференції ООЛ вшанували минуле організації, в той час як зібралися вони для обговорення напрямків діяльності організації у майбутньому.

«Всі перебувають у піднесеному настрої, тому що за увесь час проведення Конференції на нашій зібралося найбільше учасників. Це свідчить про те, що організація проводить якусь діяльність», - сказав Зенон Галькович, голова ООЛ. «Зростання кількості учасників свідчить про те, що Відділи ООЛ у цілій країні активізуються і проявляють більшу зацікавленість щодо того, яким чином вони можуть врятувати організацію, оскільки, як би парадоксально це не звучало, кількість членів організації зменшується», - додав Галькович. «Організація налічує 3215 активних членів, які підтримують організацію внесками та іншим чином, в той же час у США існує близько 10 000 номінальних, які лише вважаються членами організації, - зауважив він.

«Це значне зменшення кількості членів, адже перші члени організації вимирають, а молоді люди не вступають до організації, тому що вважають, що це «організація їхніх батьків», а не їхня», - говорить Галькович.
Петро Руcинко, один із членів-засновників Відділу ООЛ у Йонкерсі, пригадував, як організація функціонувала раніше, стверджуючи, що члени зустрічалися частіше і були активнішими, коли були молодшими. Народжений у 1921р. в лемківському селі Петна, сьогодні розташованому на північному сході Польщі, Русинко пояснював, що його змусили залишити свою домівку і поїхати на роботу до Німеччини під час Другої Світової війни. Невдовзі після того його батька ув’язнили в концентраційному таборі в Явожно, куди польський уряд запроторював громадян, підозрюваних у підтримці українського націоналістичного руху, а його мати та ще двоє дітей сім’ї були насильно переселені в рамках Акції «Вісла» 1947р. Після війни Русинко опинився у США, в Йонкерсі, куди його брат емігрував раніше, та допоміг у створенні ООЛ.

«Нашою метою було допомагати церквам», - говорив Русинко українською мовою про діяльність ООЛ, пояснюючи, що спершу організацію не засновували з виключно політичних мотивів, а для того щоб допомагати церквам на Лемківщині, які було зруйновано чи функціонування яких було припинено польським урядом під час та після Другої Світової війни. Як зазначив Русинко, ООЛ, наприклад, допомогла церкві в його рідному селі поміняти старий дах на мідну покрівлю.

З часом діяльність ООЛ урізноманітнилася, організація надсилала пакунки та невеликі суми грошей нужденним людям на Лемківщині, допомагала лемкам на заході Польщі та в Україні, які не могли повернутися на свої рідні землі через різноманітні причини, використовувала політичний тиск зі США, щоб змусити польський уряд визнати злодіяння проти лемків. (У резолюціях, прийнятих учасниками 27-ї Національної Конференції ООЛ під час їхньої одноденної зустрічі, вони зобов’язалися вимагати компенсації та захисту громадянських прав українських лемків у Польщі). Як зауважив Русинко, він мріє про те, щоб організація продовжувала існувати та щоб молоде покоління продовжило діяльність, розпочату 70 років тому.

Під час 27-ї Національної Конференції ООЛ представники Відділів організації у всій країні описали свою роботу та діяльність за останні чотири роки, від часу проведення останньої Національної Конференції у 2002р. Вони говорили про організацію пікніків та забав для збору коштів на проекти на Лемківщині, постійну співпрацю з іншими лемківськими організаціями в Канаді, Польщі та Україні та будівництво каплиці в Елленвілі, штат Нью-Йорк, для вшанування жертв Акції «Вісла».

Учасники Конференції ООЛ також провели вибори до правління організації. На ще один термін головою був обраний Зенко Галькович, який пообіцяв започатковувати нові проекти, такі як, приміром, створення вебсайту організації. Інші члени, обрані до Виконавчого Комітету, - це Стефан Гованський (1-й заступник), Зенон Войтович (2-й заступник), Анна Войтович (секретар) та Стефан Косцьолек (скарбник).

Як повідомив Галькович, 28 квітня 2007р. ООЛ планує взяти участь у конференції з приводу 60-ї річниці Акції «Вісла». Під час проведення цієї конференції у Нью-Йорку, організованої у співпраці з Українським Конгресовим Комітетом Америки (УККА), виступить хор, буде виголошена доповідь про основні події того часу, а на українські прапори будуть повішані символічні чорні стрічки.


Для отримання більш детальної інформації про Організацію Оборони Лемківщини та її діяльність звертайтеся
до Діани Гованської, прес-секретаря, за інтернет-адресою dhh2@columbia.edu чи телефоном (212) 854-4697 .

Андрій Кащак  - член 2-го відділу ООЛ з 1963 р.
​
Народився 6 грудня 1930 р. в Ждині на Лемківщині.
Батьки - Павел Кащак (1897-1980) та Текля (дівоче-Капітула) (1900-1970). В сім'ї їх Андрій був четвертий з шістьох дітей.
Вчився в сільській школі Ждині: по-польськи в 1937-38 роках, за німців з 1939 - по-українськи і німецьки. В 14 літ копав німецькі окопи на Дуклянському перевалі. В 1947 році школи "совєти" позачиняли школи і виселии Андрія з родиною на "землі понімецькі" до Данкова, і там - до примусових робіт.
В 1950 Андрія забрали до Польського війська. 2 роки служив в артилерії, де несподівано придалось знання української - поляки користувалися совєтськими картами, і Андрій міг їх читати. Так потрапив до офісу команди, а згодом - і до підофіцерської школи.
Після війська - на роботу до ліса, стинати дерево. Поляки там дискримінували та обдурювали українців, як могли. Андрій пішов на машинну станцію, де вивчився на тракториста. Працював в Щецінському воєводстві над Балтикою.
В 1956 р. одружився з Терезою (з дому - Кофля, 1933 р.н.) і ще в краю народились їм донька Ліда (1957) та син Іван (1959), а вже коли їхали до США - син Юрій у 1963р.
Замешкав з родиною в Йонкерсі, НЙ, де в 1970 р. народились їм донька Леся.
Кілька років працював машиністом в Precision Valve Corporation в Йонкерсі, і до виходу на пенсію в 1995 - в м'ясарні в Бронксі.
В ООЛ - з перших своїх днів в Америці, довгі роки секретарем та заступником голови.
​записано в жовтні 2013р.​

Стефан Барна - член 1-го відділу ООЛ з 1953 р.
Народився 14 травня1920 р.в селі Воля Вижня біля Яслиська, повіт Сянік
​на Лемківщині.
Батьки - Михайло та Параска, селяни. У свому селі закінчив 3.5 роки підставової школи. В 1947 сім'ю переселили в Кошалінське воєводство, звідти вони емігрували до США.
Довгі роки віддав праці на фірмі Austinalt робітником.
Має троє дітей, семеро внуків і четверо правнуків
У 1-шому відділі в Нью Йорку з 1953 року був обраний 2 рази головою, 3 рази секретарем, двічі обирався до крайової Управи ООЛ.

​записано в лютому 2013р.