СЬОГОДНІ
До 1956р. лемки, як і інші українці в Польщі, не мали національних прав. Українська культурна та освітянська діяльність зосереджувалася навколо Українського Суспільно-культурного Товариства. У 1957р. тижневик Товариства «Наше Слово» почали випускати з додатком «Лемківське Слово», а у 1959р. при Товаристві був заснований окремий осередок з розвитку лемківської культури. Лише невеликій кількості лемків дозволили повернутися на батьківщину – до 1957-1958рр. лише близько 4 000 з 30 000-40 000 лемків у Польщі. Вони розпорошені по територіях поблизу Горлиць та Сянока і складають більшість лише у декількох селах. Процес переселення назад призупинено, хоча великі території Лемківщини залишаються незаселеними; у повіті Ліско, наприклад, густота населення складає 25 осіб на квадратний кілометр, в той час як у 1939р. вона була 70. Школи, в яких викладається українська мова, є на Лемківщині винятками. Донедавна лемки не мали своїх священиків; вони часто піддавалися і піддаються більшій дискримінації, аніж перед Другою Світовою Війною.
Лемків, які переїхали до України, поселяли переважно в колишніх польських селах в Тернопільській та Львівській областях. Деякі також проживають на Донбасі. В Україні, як і в Польщі, вони намагаються зберегти свій фольклор, особливо народні пісні та танці. Але молоде покоління втрачає самобутні риси. Деякі українські пам’ятки збережено в польських музеях в Сяноці, Новому Сончі, Жешуві та Перемишлі, а також у Львові. Однак більшість з них було зруйновано, або ж, не маючи сприяння зі сторони уряду щодо збереження та захисту, продовжують занепадати. Представники «Солідарності» критикували польську владу за переселення лемків, але більшість поляків вважають лемків частиною польської, а не української, нації.
Лемки – це окрема етнічна група української нації. Їх діалекти, духовна та матеріальна культура зберегли унікальні архаїчні риси, втрачені іншими етнічними групами українців. Вони також увібрали деякі словацькі та польські елементи, особливо мовні. Більш ніж будь-яка інша українська етнічна група, лемки прив’язані до своєї батьківщини, традицій та релігії, і є невразливими до зовнішніх впливів. Вони більше єднаються, аніж інші групи, навіть коли перебувають поза межами своєї батьківщини.
(Source: Encyclopedia of Ukraine )
Лемків, які переїхали до України, поселяли переважно в колишніх польських селах в Тернопільській та Львівській областях. Деякі також проживають на Донбасі. В Україні, як і в Польщі, вони намагаються зберегти свій фольклор, особливо народні пісні та танці. Але молоде покоління втрачає самобутні риси. Деякі українські пам’ятки збережено в польських музеях в Сяноці, Новому Сончі, Жешуві та Перемишлі, а також у Львові. Однак більшість з них було зруйновано, або ж, не маючи сприяння зі сторони уряду щодо збереження та захисту, продовжують занепадати. Представники «Солідарності» критикували польську владу за переселення лемків, але більшість поляків вважають лемків частиною польської, а не української, нації.
Лемки – це окрема етнічна група української нації. Їх діалекти, духовна та матеріальна культура зберегли унікальні архаїчні риси, втрачені іншими етнічними групами українців. Вони також увібрали деякі словацькі та польські елементи, особливо мовні. Більш ніж будь-яка інша українська етнічна група, лемки прив’язані до своєї батьківщини, традицій та релігії, і є невразливими до зовнішніх впливів. Вони більше єднаються, аніж інші групи, навіть коли перебувають поза межами своєї батьківщини.
(Source: Encyclopedia of Ukraine )
Президент України В.Ющенко
на фестивалі "Лемківська Ватра" в Ждині, Польща
20-22 липня 2007 р.
на фестивалі "Лемківська Ватра" в Ждині, Польща
20-22 липня 2007 р.
Нове життя для старого кладовища на Лемківщині в Польщі. Старий цвинтар в Семушеві
Пізно пополудні ми прибули до старого цвинтаря в Семушеві. Сонце почало відкидати довгі тіні на залиті зеленню пагорби, що оточують невелике тихе селище. Це був мій вже не перший візит до Польщі, але я вперше відвідував село моїх предків. Мій кузен Володя Черепаняк і його 85-літня тітка Катерина Тимчак-Черепаняк повільно і обережно пробиралися через густу, високу траву. Я вибрав трішки інший напрямок, щоб сфотографувати якомога більше надгробків своєю фотокамерою.
Це цвинтар навіть близько не нагадував інший той що в Левелін, Пенсільванія що біля Мінерзвіля де моя бабця Юлія і дідо Майкл були поховані. Там надгробки тулилися один до одного і вигляд поховань свідчив про регулярний догляд родичів похованих за ними. Тут на старому цвинтарі Семушева лише кілька поховань з квітами і поодинокими свічками, надгробки розкидані на віддалі один від одного. Напевно інші надгробки вже давно розсипалися.
На підніжжі пагорба поряд з старовинною дерев'яною церквою Преображення осподнього розташувався новий цвинтар, доглянутий і повний квітів і поминальних свічок. Ця церква зараз є Польським Католицьким приходом і його померлі прихожани поховані тут. Поряд розташовані поховання з написами польською і українською мовами.
За рік до мого візиту, навесні 2008 року я був надзвичайно зворушений наступним листом, який розмістила Вікторія Прядко в інтернеті.
“Любі друзі,
Я шукаю волонтерів для наших двотижневих робочих таборів в Голучково і Семушеві. Вони починаються дуже скоро, але ми не маємо достатньо волонтерів... Чи не могли б Ви розповсюдити інформацію про табори поміж своїх друзів? Звичайно Ви теж можете приїхати і прийняти участь в таборах. Табори відбудуться в Польських Карпатах, в дуже мальовничій місцевості, нашою ціллю є відновлення старих цвинтарів (з допомогоб професійних каменярів). Деталі щодо таборів нижче. “
Я попробував зв'язатися за вказаною e-mail адресою, але не зміг дізнатися більше. Особа з якою мені вдалося поспілкуватися обмежено володіла письмовою англійською і я в той час не володів польською. Але я з нетерпінням чекав результатів їхніх зусиль. Кілька років тому я бачив фотографії старого цвинтаря, які зробила Марія Черепаняк-Вальчак під час візиту в Семушеве. Він виглядав непрохідним і повністю заріс кущами і крислатими деревами.
Але коли я нарешті прибув на старий цвинтар суботнього вечора в травні 2009року, я був приємно здивований тим що територія була розчищена, а написи на надгробках можна було легко прочитати. Також багато написів були неможливо розшифрувати як наслідок багатолітнього впливу природи. Найстаріший з вцілілих надгробків датувався початком 20 ст. і вказували на місцевих жителів що народилися в1836 році. Я знайщов кілька каменів з іменами моєї сім'ї: Черепаняк, Хліб, Швайлик, Чаровський (Харовський). Але там не було каменів з іменем Гбурик. Пізніше я дізнався що моя пра-прабабця Марія Гбурик була похована разом з Розалією Хліб, котра була хресною мамою її дочки Катерини. Але ніяких свідчень про мого прадіда Андрія ми не знайшли. Пізніше я дізнався що Текля Бурик, чий надгробок ми знайшли була жінкою мого пра-пра-дядька Йосипа Бурика.
Я тоді зауважив собі, що варто би знайти інформацію про тих людей хто відповідальний за відновлення старого цвинтаря в Семушеві. І отже навесні 2011 я спробував мою звичайну тактику пошуку по інтернету для відшуканння інформації про реставрацію. Випадково я натрапив на e-mail адресу Вікторії Прядко котра розмістила оригінальне оголошення про табір в Семушеві. Вікторія українка лемкиня, була одною з ключових волонтерок в 2008 з тих хто допомагав організувати табір. Після деякої переписки вона надала мені контакт Єви Брили, засновниці Асоціації Карпатської Спадщини Меньшин (SDMK - абревіатура польською) яка базується в Загорже, Польща.
Др. Єва Брила і її реставраційні роботи
Раніше було близько 1500 лемківських кладовищ поміж пагорбів, гір і долин південно східної Польщі. В результаті акції «Вісла» в 1947році було повністю знищено і спустошено частину з них, натомість решті залишилося поступово зникати і зливатися з навколишнім краєвидом. За відсутності прихожан і їхніх нащадків, які б слідкували за похованнями, більшість старих цвинтарів як цей у Семушеві перетворилися на розкидані руїни свідомо забутого минулого.
Доктор Єва Брила, лемкиня, українка, є професором Філософії і Соціології Інституту Економіки Краківської Політехніки. Проживає вона в Загорже що біля Санока. Її мама з сім'ї Біндаш походить з невеликого присілка Ляскі біля Тиряви Волоської що неподалік від Семушева. Її батько походить з села Волиця що біля Буковске на південь від Санока.
Єва зацікавилася пошуком своїх коренів в долині річки Тірява. На початку своїх пошуків вона сконтактувалася з Вальтером Максимовичем засновником вебсайту Lemko.org. Вальтер знав одного чоловіка з Тиряви Волоської, Вальтера Желвака який цікавився відновленням зруйнованого Греко Католицького цвинтаря в рідному містечку. Спочатку Єва не була впевнена, що вона може взяти на себе такий проект, але в кінці кінців вирішила взяти участь. Протягом 2004 року вона використала свій час відпустки і разом з частиною своєї родини і родичами Вальтера спробували розчистити цвинтар.
Коли вона прорубувала собі дорогу через густий чагарник Єва засмутилася з того стану занедбаності. Чому Греко Католицьким цвинтарям дозволили так занепасти? Тоді вона зрозуміла що хоче зберегти ці цвинтарі і ця робота потребуватиме більше ніж кілька місцевих волонтерів.
Наступного року вона заснувала неприбуткову організацію SDMK. На початку їм допомагав Шимон Моджеєвський, каменяр який активно займався відновленням лемківських цвинтарів з 1986 року. В 2008 році Шимон заснував Асоціацію Могарич. Також він порадив яким чином можна отримати фінансування ззовні. Протягом літа 2005 SDMK почало формальну роботу з гміною Тиряви Волоської. Цим зусиллям допомагали кілька організацій і місцева влада та волонтери. Також старший брат Єви Петро долучився до роботи як механік, будівельник, майстер на всі руки і каменяр самоучка.
В 2007 році після отримання додаткового фінансування 4 цвинтарі були відновлені в районі Тиряви Волоської в тому числі один єврейський і Греко Католицькі в Крецові і Розпучі. В 2008 році відбувалася робота по реставрації цвинтарів в Семушеві, Голучкові і Ракові. В 2009 році також відбувалася реставрація історичних і забутих похованнь біля церкви св. Миколая в Тиряві Волоській і Римо Католицького цвинтаря місцевої парафії.
Подальші реконструкції також паралельно відбувалися в підніжжі Буковського південніше від Саноку – село Плона муніципалітет Буковське і в Бескидах село Поляна муніципалітет Чарна. В Плоні відновили три цвинтарі: біля Греко Католицької церкви і стару площу Римо-Католицької церкви. Також розпочалася реставрація зруйнованої кам'яної церкви і Плоні, в ній за комуністів розмістили склад місцевого колгоспу.
В 2010 році SDMK працювало на цвинтарях в околицях Тиряви Волоської і селах Станкова і Пашова. Тим часом реконструкції також відбулися на цвинтарях в селах Панічов і Ізби біля Устя Горліце і Воля Соколова. Також окремі могили були відновлені в селі Дев'ятир і Нове Село в районі Любачов що біля парку Південне Розточчя.
В 2011 році SDMK спрямувало свої зусили на Буковське і Карліков, Пшибижов, Загорж де знаходиться офіс Асоціації. По при відновлення цвинтарів SDMK також організовує семінари з історії і багатокультурної спадщини краю, яка еволюціонувала протягом століть задовго до трагічної Акції « Вісла».
Іншим напрямком діяльності Асоціації є проведення інвентаризації зруйнованих церков у співпраці зі студентами архітектурного факультету Краківської Політехніки. На сьогоднішній день проведена інвентаризація церков в 20 селах - в Нижніх Бескидах, Солоних Горах і поблизу Бещадів в безпосередній близькості від Розточчя.
Якою ж була реакція місцевих мешканців і влади до цих різних проектів по відновленню та інвентаризації? Єва каже, що влада відреагувала прихильно і дала дозвіл її групі на створення трудових таборів. Їх співробітництво має вирішальне значення, оскільки земля
багатьох старих кладовищ насправді належить гмінам. Сільські жителі, які природно неохоче і холодно ставляться до приходу сторонніх в своїх громадах і виявлення та відновлення деяких дуже хворобливих спогадів, зрештою стають нейтральними і в кінцевому рахунку дружніми.
Що далі?
Отже куди рухається SDMK? Доктор Брила вказує що фінансування її зусиль відбувається в більшості по-проектно. До списку її колишніх спонсорів входять: Фундацію Бещадську, Фундацію Стефана Баторі, Польсько-Американську Фундацію Свободи, різні церкви і приватні особи, але вона є в постійному пошуку нових джерел фінансування. Нажаль грошей для відновлення старих Українських (лемківських і бойківських) цвинтарів, чи для інших меньшин в Польщі не легко знайти.
На 2012-2013 її група планує відновлення старого греко католицького цвинтаря в Тиряві Сольній (це село поряд з Семушевим), який має 200 літню історію. Новіший цвинтар зараз в хорошому стані, він розміщений біля церкви св. Івана Хрестителя (яка зараз використовується Римо Католицькою парафією котра дозволяє відправити Українській Православні церкві раз на місяць службу для місцевої громади). Відновлення старого цвинтаря включає вирубування кущів і порослого гілля, а також, роботу в камені і металі. Брат Єви Петро зараз відповідає за всі відновлювальні роботи. Вона тільки починає забезпечувати фінансування для цього проекту і вітає будь-які пожертви і нових спонсорів.
Якщо ви хочете дізнатися більше про SDMK і їхню роботу з відновлення цвинтарів на Лемківщині в Польщі, ви можете знайти більше інформації тут: http://dmk.witryna.org/index.php?wew=wstep.
Ви можете сконтактуватися з Доктором Брилою за адресою: Stowarzyszenie Dziedzictwo Mniejszosci Karpackich, ul. Filtrowa 19, 38-540 Zagórz, телефон +48 13 46 22 670, e-mail mniejszosci_karpackie@tlen.pl
Автор статті - Майкл Бурик
Український-Американський письменник, який досліджує Лемківську і Українську генеологію і історію Українців в США. Ви можете зв'язатися з ним:
michael.buryk@verizon.net. Вебсайт: http://www.buryk.com/our_patch/.
Він щиро дякує Єві Брилі за інтерв'ю для цієї статті, Єві Харовській за допомогу в польсько-англійському перекладі і Володимиру Черепаняку за технічну підтримку в телефонному інтерв'ю та його переклад на українську мову.
Опубліковано в Український Тижневик від 11 березня2012 р. на стор 11.
Пізно пополудні ми прибули до старого цвинтаря в Семушеві. Сонце почало відкидати довгі тіні на залиті зеленню пагорби, що оточують невелике тихе селище. Це був мій вже не перший візит до Польщі, але я вперше відвідував село моїх предків. Мій кузен Володя Черепаняк і його 85-літня тітка Катерина Тимчак-Черепаняк повільно і обережно пробиралися через густу, високу траву. Я вибрав трішки інший напрямок, щоб сфотографувати якомога більше надгробків своєю фотокамерою.
Це цвинтар навіть близько не нагадував інший той що в Левелін, Пенсільванія що біля Мінерзвіля де моя бабця Юлія і дідо Майкл були поховані. Там надгробки тулилися один до одного і вигляд поховань свідчив про регулярний догляд родичів похованих за ними. Тут на старому цвинтарі Семушева лише кілька поховань з квітами і поодинокими свічками, надгробки розкидані на віддалі один від одного. Напевно інші надгробки вже давно розсипалися.
На підніжжі пагорба поряд з старовинною дерев'яною церквою Преображення осподнього розташувався новий цвинтар, доглянутий і повний квітів і поминальних свічок. Ця церква зараз є Польським Католицьким приходом і його померлі прихожани поховані тут. Поряд розташовані поховання з написами польською і українською мовами.
За рік до мого візиту, навесні 2008 року я був надзвичайно зворушений наступним листом, який розмістила Вікторія Прядко в інтернеті.
“Любі друзі,
Я шукаю волонтерів для наших двотижневих робочих таборів в Голучково і Семушеві. Вони починаються дуже скоро, але ми не маємо достатньо волонтерів... Чи не могли б Ви розповсюдити інформацію про табори поміж своїх друзів? Звичайно Ви теж можете приїхати і прийняти участь в таборах. Табори відбудуться в Польських Карпатах, в дуже мальовничій місцевості, нашою ціллю є відновлення старих цвинтарів (з допомогоб професійних каменярів). Деталі щодо таборів нижче. “
Я попробував зв'язатися за вказаною e-mail адресою, але не зміг дізнатися більше. Особа з якою мені вдалося поспілкуватися обмежено володіла письмовою англійською і я в той час не володів польською. Але я з нетерпінням чекав результатів їхніх зусиль. Кілька років тому я бачив фотографії старого цвинтаря, які зробила Марія Черепаняк-Вальчак під час візиту в Семушеве. Він виглядав непрохідним і повністю заріс кущами і крислатими деревами.
Але коли я нарешті прибув на старий цвинтар суботнього вечора в травні 2009року, я був приємно здивований тим що територія була розчищена, а написи на надгробках можна було легко прочитати. Також багато написів були неможливо розшифрувати як наслідок багатолітнього впливу природи. Найстаріший з вцілілих надгробків датувався початком 20 ст. і вказували на місцевих жителів що народилися в1836 році. Я знайщов кілька каменів з іменами моєї сім'ї: Черепаняк, Хліб, Швайлик, Чаровський (Харовський). Але там не було каменів з іменем Гбурик. Пізніше я дізнався що моя пра-прабабця Марія Гбурик була похована разом з Розалією Хліб, котра була хресною мамою її дочки Катерини. Але ніяких свідчень про мого прадіда Андрія ми не знайшли. Пізніше я дізнався що Текля Бурик, чий надгробок ми знайшли була жінкою мого пра-пра-дядька Йосипа Бурика.
Я тоді зауважив собі, що варто би знайти інформацію про тих людей хто відповідальний за відновлення старого цвинтаря в Семушеві. І отже навесні 2011 я спробував мою звичайну тактику пошуку по інтернету для відшуканння інформації про реставрацію. Випадково я натрапив на e-mail адресу Вікторії Прядко котра розмістила оригінальне оголошення про табір в Семушеві. Вікторія українка лемкиня, була одною з ключових волонтерок в 2008 з тих хто допомагав організувати табір. Після деякої переписки вона надала мені контакт Єви Брили, засновниці Асоціації Карпатської Спадщини Меньшин (SDMK - абревіатура польською) яка базується в Загорже, Польща.
Др. Єва Брила і її реставраційні роботи
Раніше було близько 1500 лемківських кладовищ поміж пагорбів, гір і долин південно східної Польщі. В результаті акції «Вісла» в 1947році було повністю знищено і спустошено частину з них, натомість решті залишилося поступово зникати і зливатися з навколишнім краєвидом. За відсутності прихожан і їхніх нащадків, які б слідкували за похованнями, більшість старих цвинтарів як цей у Семушеві перетворилися на розкидані руїни свідомо забутого минулого.
Доктор Єва Брила, лемкиня, українка, є професором Філософії і Соціології Інституту Економіки Краківської Політехніки. Проживає вона в Загорже що біля Санока. Її мама з сім'ї Біндаш походить з невеликого присілка Ляскі біля Тиряви Волоської що неподалік від Семушева. Її батько походить з села Волиця що біля Буковске на південь від Санока.
Єва зацікавилася пошуком своїх коренів в долині річки Тірява. На початку своїх пошуків вона сконтактувалася з Вальтером Максимовичем засновником вебсайту Lemko.org. Вальтер знав одного чоловіка з Тиряви Волоської, Вальтера Желвака який цікавився відновленням зруйнованого Греко Католицького цвинтаря в рідному містечку. Спочатку Єва не була впевнена, що вона може взяти на себе такий проект, але в кінці кінців вирішила взяти участь. Протягом 2004 року вона використала свій час відпустки і разом з частиною своєї родини і родичами Вальтера спробували розчистити цвинтар.
Коли вона прорубувала собі дорогу через густий чагарник Єва засмутилася з того стану занедбаності. Чому Греко Католицьким цвинтарям дозволили так занепасти? Тоді вона зрозуміла що хоче зберегти ці цвинтарі і ця робота потребуватиме більше ніж кілька місцевих волонтерів.
Наступного року вона заснувала неприбуткову організацію SDMK. На початку їм допомагав Шимон Моджеєвський, каменяр який активно займався відновленням лемківських цвинтарів з 1986 року. В 2008 році Шимон заснував Асоціацію Могарич. Також він порадив яким чином можна отримати фінансування ззовні. Протягом літа 2005 SDMK почало формальну роботу з гміною Тиряви Волоської. Цим зусиллям допомагали кілька організацій і місцева влада та волонтери. Також старший брат Єви Петро долучився до роботи як механік, будівельник, майстер на всі руки і каменяр самоучка.
В 2007 році після отримання додаткового фінансування 4 цвинтарі були відновлені в районі Тиряви Волоської в тому числі один єврейський і Греко Католицькі в Крецові і Розпучі. В 2008 році відбувалася робота по реставрації цвинтарів в Семушеві, Голучкові і Ракові. В 2009 році також відбувалася реставрація історичних і забутих похованнь біля церкви св. Миколая в Тиряві Волоській і Римо Католицького цвинтаря місцевої парафії.
Подальші реконструкції також паралельно відбувалися в підніжжі Буковського південніше від Саноку – село Плона муніципалітет Буковське і в Бескидах село Поляна муніципалітет Чарна. В Плоні відновили три цвинтарі: біля Греко Католицької церкви і стару площу Римо-Католицької церкви. Також розпочалася реставрація зруйнованої кам'яної церкви і Плоні, в ній за комуністів розмістили склад місцевого колгоспу.
В 2010 році SDMK працювало на цвинтарях в околицях Тиряви Волоської і селах Станкова і Пашова. Тим часом реконструкції також відбулися на цвинтарях в селах Панічов і Ізби біля Устя Горліце і Воля Соколова. Також окремі могили були відновлені в селі Дев'ятир і Нове Село в районі Любачов що біля парку Південне Розточчя.
В 2011 році SDMK спрямувало свої зусили на Буковське і Карліков, Пшибижов, Загорж де знаходиться офіс Асоціації. По при відновлення цвинтарів SDMK також організовує семінари з історії і багатокультурної спадщини краю, яка еволюціонувала протягом століть задовго до трагічної Акції « Вісла».
Іншим напрямком діяльності Асоціації є проведення інвентаризації зруйнованих церков у співпраці зі студентами архітектурного факультету Краківської Політехніки. На сьогоднішній день проведена інвентаризація церков в 20 селах - в Нижніх Бескидах, Солоних Горах і поблизу Бещадів в безпосередній близькості від Розточчя.
Якою ж була реакція місцевих мешканців і влади до цих різних проектів по відновленню та інвентаризації? Єва каже, що влада відреагувала прихильно і дала дозвіл її групі на створення трудових таборів. Їх співробітництво має вирішальне значення, оскільки земля
багатьох старих кладовищ насправді належить гмінам. Сільські жителі, які природно неохоче і холодно ставляться до приходу сторонніх в своїх громадах і виявлення та відновлення деяких дуже хворобливих спогадів, зрештою стають нейтральними і в кінцевому рахунку дружніми.
Що далі?
Отже куди рухається SDMK? Доктор Брила вказує що фінансування її зусиль відбувається в більшості по-проектно. До списку її колишніх спонсорів входять: Фундацію Бещадську, Фундацію Стефана Баторі, Польсько-Американську Фундацію Свободи, різні церкви і приватні особи, але вона є в постійному пошуку нових джерел фінансування. Нажаль грошей для відновлення старих Українських (лемківських і бойківських) цвинтарів, чи для інших меньшин в Польщі не легко знайти.
На 2012-2013 її група планує відновлення старого греко католицького цвинтаря в Тиряві Сольній (це село поряд з Семушевим), який має 200 літню історію. Новіший цвинтар зараз в хорошому стані, він розміщений біля церкви св. Івана Хрестителя (яка зараз використовується Римо Католицькою парафією котра дозволяє відправити Українській Православні церкві раз на місяць службу для місцевої громади). Відновлення старого цвинтаря включає вирубування кущів і порослого гілля, а також, роботу в камені і металі. Брат Єви Петро зараз відповідає за всі відновлювальні роботи. Вона тільки починає забезпечувати фінансування для цього проекту і вітає будь-які пожертви і нових спонсорів.
Якщо ви хочете дізнатися більше про SDMK і їхню роботу з відновлення цвинтарів на Лемківщині в Польщі, ви можете знайти більше інформації тут: http://dmk.witryna.org/index.php?wew=wstep.
Ви можете сконтактуватися з Доктором Брилою за адресою: Stowarzyszenie Dziedzictwo Mniejszosci Karpackich, ul. Filtrowa 19, 38-540 Zagórz, телефон +48 13 46 22 670, e-mail mniejszosci_karpackie@tlen.pl
Автор статті - Майкл Бурик
Український-Американський письменник, який досліджує Лемківську і Українську генеологію і історію Українців в США. Ви можете зв'язатися з ним:
michael.buryk@verizon.net. Вебсайт: http://www.buryk.com/our_patch/.
Він щиро дякує Єві Брилі за інтерв'ю для цієї статті, Єві Харовській за допомогу в польсько-англійському перекладі і Володимиру Черепаняку за технічну підтримку в телефонному інтерв'ю та його переклад на українську мову.
Опубліковано в Український Тижневик від 11 березня2012 р. на стор 11.
